Справжніми "ключами" до рішення багатьох дитячих проблем можуть слугувати, в якійсь мірі, ці практичні рекомендації психолога. Вони адресовані в першу чергу мамам і татам, іншим членам сім’ї, всім зацікавленим особам, хто виховує або постійно працює чи спілкується з дітьми. Отже, деякі проблеми, про які буде тут іти мова, зустрічаються переважно в кожній сім’ї. Адже нема на світі жодної дитини, яка б ні разу в житті не капризувала, не жадувала, не билася, ніколи й нічого не боялася.

Агресія
Часто діти проявляють агресію, коли хто-небудь веде себе агресивно по відношенню до них. Тобто «дають здачі» нам, дорослим. І це не дивно. Бо спрацьовує принцип: агресія породжує агре­сію. На жаль, батьки не завжди звертають увагу на те, як вони спілкуються з дитиною. Проявом агресії в сім’ї не обов’язково може бути ремінь чи ляпаси. Гучний, різкий голос мами, ображене мовчання тата і навіть надмірні заборони та критика можуть привести до агресивної поведінки дитини. Однак, якщо ви переконалися, що причина дитячої агресії знаходиться не в сім’ї (а таке теж може бути), все одно треба з’ясувати її походження.

Рекомендації психолога. Агресія — природне і необхідне людині почуття. Не можна придушувати агресію — дитина може захворіти або направити свою агресію на самого себе (автоагресія). Тому рекомендується зменшити кількість заборон. Але поступово домагайтеся того, щоб заборони, що залишилися, виконувалися на 100%. Мама, тато, а також інші дорослі в сім’ї повинні дотримуватися єдиної системи виховання. Якщо тато лає, то мама може, звичайно, пожаліти (на те вона й мама), однак обов’язково повинна підкреслити, що тато правий. Щоб зменшити агресивність дитини, треба дотримуватись таких правил: 
— не обговорювати спірні моменти виховання при дитині;
— займатися фізкультурою (спортом) і залучати до занять дитину;
— не бути агресивними по відношенню до дитини та навчити її справлятися самій зі своєю агресією;
— не карати дитину фізично, а допомогти їй усвідомити свої дії або поведінку через власний приклад і переконання;
— не слід порівнювати дітей, щоб не провокувати ревнощів;
— якщо ви помітили, що ваша дитина починає вести себе агресивно, то ще до того, як агресія досягне розпечення, старайтеся відволікати дитину, переключати на щось інше, цікаве для неї.

Упертість
Напевно, чимало людей, особливо батьків зі стажем, знають, що у віці приблизно двох-трьох років дитина стає неслухняною і починає упиратися. Хоча всім мамам і татам хочеться зробити так, щоб дитина все ж таки слухалася. Але насправді малюк не просто так упирається або намагається пручатися. Адже найголовніша мета цього вікового періоду — навчатися самостійності. У психології цей період так і називають — вік «Я сам». І якщо «задавити» упертість, то в майбутньому дитині буде важко приймати рішення, витримувати конкуренцію, доводити справу до кінця і бути наполегливим. 

Перші напади упертості можуть дати зрозуміти, що вона може не тільки їсти і переміщатися окремо від мами, але й поводитися по-своєму. І цю нову ідею треба перевірити!

Дитині необхідно відстояти своє право на самостійність. Як правило, якщо батьки допомагають дитині самоствердитися, упертість проходить сама собою. Якщо ж залишається, значить, десь дорослі допустили помилку. Наприклад, причиною може бути упертість батьків. Адже дорослий залишається для дитини взірцем для наслідування, і малюк невільно копіює його поведінку. І якщо дорослий наполягає та упирається, то що ж залишається робити дитині, якщо не повторювати теж його дії. Тому дорослим не слід зло­вживати порушенням звичного розпорядку. Бо це викликає тривожність і упертість.

Рекомендації психолога. Старайтеся надати дитині можливість вибору. Не питайте, наприклад, чи буде дитина іти на прогулянку, якщо ви знаєте, що вона відповість «ні», а запропонуйте їй інший варіант. Дітям подобається, коли їм надають можливість вибору. І частіше за все вони його роблять.

Капризи
Коли дитина капризує, поставте подумки себе на його місце і відповісте собі на питання: «Чого я хочу добитися?» або «Що мені потрібно?». Тоді у вас обов’язково виникне розуміння того, що ваша дитина хоче вам сказати своєю поведінкою. І не треба вважати, що всі діти капризують лише для того, щоб досадити нам, дорослим.

Часто діти бувають капризними перед тим, як захворіти. В такому випадку вам треба знизити активність дитини: піти з прогулянки, переключитися на більш спокійне заняття. Бажано усадовити дитину і дати випити теплого чаю з медом.
Уседозволеність теж може бути причиною капризів і шкідливості. Таке може відбуватися, якщо у дитини практично відсутнє розуміння того, що можна, а чого не можна. Батьки не звертають увагу на його погану поведінку, і, тим гірше, коли в сім’ї нема єдиної системи вимог. Приміром сьогодні це не можна, але завтра на це закриють очі. Тато це не дозволяє, а мама зовсім не проти. В такій ситуації може появлятися тривожність, яку дитина своїми капризами намагається зменшити. Він випробує межі: ну де ж, нарешті, та межа, за яку не можна заходити? В такому випадку вам необхідно узгодити вимоги до дитини та дотримуватися них. Інакше капризи стануть тільки першим кроком на шляху до великих проблем.

Рекомендації психолога. Не існує дитини, яка б ні разу в житті не капризувала. Щоб знизити кількість капризів до мінімуму:
— старайтеся, щоб дитина весь час була чимось зайнята;
— створюйте в сім’ї доброзичливу обстановку;
— дотримуйтеся режиму дня;
— не сприймайте ситуацію капризуна як бажання вам насолити або вивести вас із себе;
— читайте разом казки на тему капризів і шкідливості;
— вірте, що ваш малюк обов’язково виросте і перестане капризувати, якщо ви, звісно, будете вести себе як розумні батьки.

Сором’язливість
Спеціаліст по роботі з сором’язливими людьми Ф. Зімбардо вважає, що двоє із п’яти дорослих відчувають проблеми у спілкуванні. А як же діти? Вони, як правило, дуже легко ідуть на контакт і прагнуть, особливо найменші дітлахи, до пізнання іншої людини. Причина сором’язливої поведінки у дітей трохи більшого віку криється, з одного боку, в особливості темпераменту, з іншого — проблему сором’язливості часто створюють самі дорослі тощо:
— надмірно підштовхують дитину до спілкування: «Ну, йди ж, спитай, як його зовуть», «Ну давай... ти ж знаєш цей вірш... всі чекають, давай!»;
— переносять страхи зі свого власного дитинства, якщо вони відчували труднощі у спілкуванні. В такому випадку слід розказати дитині про свою минулу сором’язливість і про те, як вам удалося її побороти;
— фіксують увагу дитини на перших невдачах: «Ой, він у нас дуже сором’язливий, завжди ховається за маму», «Він не піде, він не любить, коли багато дітей...»

Рекомендації психолога:
— не порівнюйте дитину з іншими дітьми;
— не забувайте хвалити дитину;
— не вішайте «ярлики» та не клей­міть ганьбою. Нікому не дозволяйте називати дитину сором’язливою та церемонною;
— завжди підтримуйте ритуал привітання;
— пам’ятайте — сором’язливість не хвороба, а особливість характеру, яка має де в чому свої переваги.

Страхи (тривожність)
Страх — природна реакція, закладена природою для того, щоб уберегти дитину. Уявіть собі абсолютно безстрашну дитину, яка не боїться ні машин, ні висоти, ні собак, ні темряви. Вона просто не виживе.

Бути обережним це нормально і природно. Головна функція людського страху — захист життя. Але погано, якщо страх переходить межу обережності. Дитячі страхи можуть виникнути тоді, коли батьки залякують дитину, не пояснюючи, чому малюк повинен бути обережним.

У дитини може виникнути страх, якщо в дійсності відбулася подія, яка її налякала, наприклад: 
— обгавкав собака, хтось налякав у темряві, дитина застряла у ліфті, малюка вкусила бджола, раптово гучно загриміли залпи святкового салюту тощо;
— страшні мультики, фільми, іграшки теж можуть стати причиною появлення зовсім не жартівних страхів. Деяким дітям достатньо кількох кадрів страшного фільму або звуків страшної музики, щоб тривога оселилася в їхній душі;
— сімейні конфлікти (сварки, бійки) також можуть провокувати страхи у дітей. Суперечливе виховання (коли батьки говорять то одне, то інше, або один — одне, а інший — інше). Або, якщо батьки спочатку лають, а потім жаліють і хвалять. У результаті малюк не відчуває впевненості ні в чому, тому в нього можуть з’явитися прояви страху.
Рекомендації психолога. Не смійтеся над дитиною і не називайте її боягузом. Цим ви тільки зафіксуєте страх у малюка і повісите «ярлик боягуза», з яким потім буде непросто справитися.

Не намагайтеся переконати дитину в тому, що її страх це глупство, тому не треба, мовляв, боятися. Але дорослим треба розуміти, що для малюка всі його страхи є реальною уявою.

Не дозволяйте дитині, особливо перед сном, дивитися телевізор або використовувати подібні відеопристрої для перегляду фільмів без контролю і присутності батьків.

Сімейні конфлікти (сварки, бійки), суперечні вимоги до дитини, погрозливі, вербальні та фізичні покарання тощо можуть бути причиною страхів і тривожності.

Не потурайте малюку. Якщо в його кімнаті буде завжди ввімкнене світло, то це малюка заспокоїть, але не навчить справлятися зі страхом. Тому поступово та спокійно треба привчати його не боятися темряви.

Прочитайте або вигадайте казку про те, чого дитина боїться. Читання таких казок разом із дітлахами допоможе їм позбавитися від тривог і страхів.

Жадібність
Що стосується жадібності, то вона природна для маленької дитини. Але примушувати ділитися всупереч її волі — це кращий спосіб зробити малюка жадібним на все життя. З’ясуйте, чи нема прихованих причин жадібності (нестача уваги, ревнощі, жага лідерства). У будь-якому випадку краще показувати власний приклад щедрості.

Інші шкідливі звички
Тепер щодо інших «шкідливих звичок», наприклад, коли дитина смокче пальця або гризе нігті. Як правило, основна думка всіх народних методів відучити малюка смоктати пальця, гризти нігті полягає в тому, що намагаються усунути наслідки, а не причини. Б’ють по руках і кричать. Але це травмує психіку дитини. Ні в якому разі не намазуйте пальці та нігті перцем чи гірчицею, щоб не обпекти слизову оболонку ротової порожнини малюка.

Однак, якщо навіть один із цих методів спрацьовує, то, як правило, виникають інші проблеми: плаксивість, висмикування волосся, поганий сон. Дитина, бува, починає хворіти. А звичка може в будь-який момент повернутися, якщо не усунути причину проблеми, з-за якої вона з’явилася. В цілому ця «шкідлива звичка» дає дитині можливість самій заспокоїтись у стресовій ситуації, коли вона зазнає почуття тривожності. Відбувається регрес, повернення на початок раннього дитинства в ті часи, коли малюка заспокоювали мамині груди, з якими йому було ситно, тепло та затишно.

Чимало дітей до трьох років періодично смокчуть пальці або гризуть нігті. Іноді це пов’язано з тим, що дитина чимось стурбована або їй чогось не вистачає. Наприклад, вона хоче їсти чи спати. Гризе нігті, тому що хоче почесати ясна, бо ріжуться зуби.

Рекомендації психолога:
— не лайте і не карайте дитину;
— знайдіть причину появлення шкідливої звички та усуньте її;
— власно і регулярно стрижіть нігті;
— більше бувайте з дитиною на природі;
— добре допомагає розслаблюючий масаж рук (без акценту на пальцях), голови, комірцевої зони;
— якщо дитині більше трьох років, а «шкідлива звичка» зберігається, покажіть її психологу або іншому спеціалісту. Якщо малюк ще не досяг цього віку, то не спішить хвилюватися. З часом, ці небажані звички безслідно проходять.